НЕХА́Й, розм. НЕХ.
1. част., у спол. з дієсл. 3 ос. одн. або мн. теп. або майб. ч. Уживається для утворення аналітичної форми наказового способу 3 ос. дієслова, що виражає: а) наказ, спонукання. — Іди до батьків, кланяйся їм та скажи, нехай йдуть до мене жити (Н.-Лев., III, 1956, 303); — Бригадою нехай командує Сашко… Слухайте Миколу Щорса (Довж., І, 1958, 209); Ну, братця, над мертвим стояти ніколи. Нехай, лишень, візьмуть котрі, однесуть тіло додому (Головко, II, 1957, 346); — Я піду в економію працювати. Не велике щастя покину у вас, нех воно горить! (Стельмах, І, 1962, 109); б) дозвіл, згоду, припущення. — Не пущу ж я тебе, голубчику мій милий, соколе мій ясний!.. Нехай і мене беруть із тобою… (Хотк., І, 1966, 142); — Кажуть, в місті холера, — сказав Буренкін. — Нехай собі говорять! — машинально відповів Мічурін (Довж., І, 1958, 433); в) побажання, заклик. — Як помер наш батько, — нехай йому земля пером! — оставив нам дев’ять пар волів (Вовчок, І, 1955, 37); В квітках всі улиці кричать: нехай, нехай живе свобода! (Тич., І, 1957, 71); // у спол. з част. би та з дієсл. умовного способу. Уживається при вираженні побажання, просьби, надії на що-небудь; близьке за знач. до якби, коли б. Що надбав [Підпара], то його праця, і всяким неробам зась. — Поклав би на місці, як пса, нехай би зваживсь котрий, не побоявся б гріха! (Коцюб., II, 1955, 53); Нехай би мені хтось добренький прислав книжки і рукописи (Л. Укр., V, 1956, 350).
2. част. Уживається при вираженні згоди з чим-небудь; близьке за знач. до так і бути, добре, гаразд. — Дай тілько Турнові моєму Хоть трохи на світі пожить, Щоб міг він з батьком повидаться І перед смертю попрощаться, Нехай, — не буду більш просить (Котл., І, 1952, 262); Ремінь сильно в’їдався в руку, і рука боліла. Але Маруся не хотіла навіть поворухнутися. Нехай… (Хотк., II, 1966, 270); Ми — діти одного села й заводу, хоч різні вдачею. Нехай і так (Сос., II, 1958, 325).
3. част., у спол. з дієсл. 1 ос. майб. ч. Уживається при вираженні якого-небудь побажання, готовності, прагнення до чогось. — Ану, нехай і я почую. Яку там пісню ти [Соловей] вдереш — Веселую чи жалібну якую (Гл., Вибр., 1951, 105); Нехай я у серці святе погашу, Нехай упаду в беззмістовній борні я, — Та слово останнє, що я напишу: Марія (Рильський, І, 1960, 133).
4. част., при відокремлених словах. Уживається при вираженні допустового припущення; близьке за значенням до хоч би, навіть, хоч і. Нехай те вже давно минуло, а серце любить, поки не заснуло те світло, що живе і без зорі (Л. Укр., І, 1951, 201); Мрії про вольність — нехай і не виразні — були тим повітрям, яким дихав Пушкін-ліцеїст (Рильський, III, 1956, 172); Про Кульбашного йшов в частинах поголос, ніби йому нехай над головою бомби рвуться, а доголитися він мусить неодмінно (Рибак, Час.., 1960, 49).
5. спол. допустовий. Уживається для вираження допустового припущення при протиставленні. Він не може жити з нелюбою! Нехай роблять з ним що хотять, нехай його судять, як знають, а він не пустить її до хати (Коцюб., І, 1955, 31); — Нехай звірі розшарпають моє тіло, а я все-таки втечу (Н.-Лев., II, 1956, 193); Нехай гримлять кайдани, але встають бійці уже нові, ідуть на штурм (Сос., І, 1957, 478).
6. спол. мети. Уживається для поєднання підрядного речення мети з головним. Заграй мені, дуднику, На дуду, Нехай своє лишенько Забуду (Шевч., II, 1963, 165); — Скажи ж мені, нехай і я почую, — Зозуля каже, — що і як, Про що міркує неборак? (Гл., Вибр., 1951, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 400.