НЕЧЕПУ́РА, и, ч. і ж. Неохайна, нечепурна людина. Мелашка сама додивлялась при вдяганні [Богдана], осмикувала легкий малиновий кунтуш, витирала ганчірками порох на шаблі. — А то побачить пані Мотрона нелад у строї, ще нечепурою назве мене… (Ле, Хмельницький, І, 1957, 241); Вовка написав обіцянку тримати всі книжки й зошити, як новенькі. Подумайте, мій нечепура Вовка — і таке обіцяє! (Ів., Таємниця, 1959, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 403.