НЕЧИСТОТА́, и, ж.
1. Наявність бруду, сміття і т. ін. де-небудь. — Боже мій! яка нечистота! який хаос в тій світлиці! Не метено, не прибрано; все порозкидане (Н.-Лев., II, 1956, 393).
2. тільки мн. Покидьки, помиї; те, що знаходиться на смітниках, в каналізаційних трубах і т. ін. Коли читаєш маніфест і закон про Державну думу, почуваєш себе так, ніби під носом у тебе почали розкидати купу нечистот, що нагромадилася з давніх-давен (Ленін, 11, 1970, 170); Місто! Гамір, грюкіт, гуркотнява. Ріки нечистот спливають по вузьких підземних трубах з-під кам’яних кубів будинків (Загреб., День.., 1964, 292).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 404.