НОРОВИ́СТИЙ, а, е, розм. Якого важко приборкувати, непокірний, неслухняний (про тварину). За селом норовиста коняка скинула Лукаша і втекла в поле (Гр., II, 1963, 276); Підмінна доярка, упоравшись з усією групою Івжиних корів, не могла дати ради лише норовистій Рябусі (Вол., Місячне срібло, 1961, 259); // Примхливий, капризний, непокірливий, упертий; з норовом (про людину). Йосип ще змалечку удався норовистим хлопцем (Мирний, IV, 1955, 44); Він і тепер не кається в тому, що хоч раз за життя побив свою норовисту бабу (Збан., Єдина, 1959, 143); * Образно. Батальйон Чумаченка.. змушений був тоді затриматись над гірською норовистою річкою (Гончар, III, 1959, 308).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 444.