НУРТУВА́ТИ, у́є, недок. Те саме, що вирува́ти. Дніпро, з тіснини вириваючись на простір Низу, кипів і нуртував між чорним камінюччям (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 7); Вранці нуртувала, метляла колючими сніжинками хуртовина (Грим., Незакінч. роман, 1962, 94); Якась внутрішня радість так і нуртувала в ньому, не давала спокою, робила по-парубочому молодим і завзятим (Коз., Вісімсот.., 1953, 77); У серце тебе [дубе] посаджу я, Щоб відчув ти, як сила із жил моїх б’є і нуртує (Мал., Звонигора, 1959, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 456.