НУ́ТЕ, виг., розм. Уживається при звертанні до кількох осіб або при ввічливому звертанні до однієї особи як спонукання, заклик або заохочення до дії. — А нуте, хлоп’ята, На байдаки! (Шевч., І, 1951, 61); — Нуте, як же ви виплутались із своєї біди? (Мирний, III, 1954, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 456.