ОБВА́Л, у, ч.
1. Стрімке падіння великої частини грунту, гірської породи, снігу і т. ін. внаслідок зсуву, руйнування і т. ін. Ти вмер, Густаве.. Похоронив тебе забій у грізнім гуркоті обвалу… (Сос., II, 1958, 356); — В роки еміграції мені довелося жити в Швейцарії, там бувають снігові обвали (Гончар, II, 1959, 115); * У порівн. Поява "Кобзаря" ще за життя Шевченка для багатьох тоді сприйнята була буквально як обвал (Тич., III, 1957, 116).
2. Купа каміння, землі, снігу і т. ін., що звалилася з гори, кручі, скелі і т. ін. — Вже ми набрели те місце, де кам’яна постіль помостилася — крейдяний обвал (Вовчок, І, 1955, 230); Злетів, упав гірський обвал (Перв., І, 1958, 193); Іноді продукти вивітрювання гірських порід.. падають з гір у долини.. і утворюють так звані гірські обвали (Курс заг. геол., 1947, 79); * Образно. Обвал страшних атак грудьми з них кожен стрів (Бажан, Вибр., 1940, 165); * У порівн. Наче обвалом із снігових гір засипало Вітрову Балку (Головко, II, 1957, 316).
3. рідко. Частина земної поверхні з слідами відпадання, відвалювання маси землі; круча, обрив. Тихозоров знайшов похиле узгір’я, що з одного боку обривалося вниз глиняним обвалом (Донч., II, 1956, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 468.