ОБВИНУВА́ЧУВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до обвинува́чувати. До головної комендатури містечка патрулі польової жандармерії щохвилини водили якусь перепуджену єврейську душу, обвинувачувану у поширенні фальшивих вигаданих чуток (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 593).
2. у знач. ім. обвинува́чуваний, ного, ч.; обвинува́чувана, ної, ж., юр. Особа, якій в установленому законом порядку пред’явлено обвинувачення в чому-небудь. Пан прокурор залазив у душу обвинувачуваних (Фр., VI, 1951, 272).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 471.