ОБВОЛІКА́ТИСЯ, а́ється, недок., ОБВОЛОКТИ́СЯ, оче́ться, док. Густо огортатися, обкутуватися з усіх боків (димом, парою і т. ін.). Ще стрільба, і ось уже кузня обволікається димом, горить (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 118); // перен., рідко. Перейматися (певним настроєм, почуттям і т. ін.). — Так оце ти… лікуєш людей?.. А хто тебе навчив цьому? — Мама. Вони в усяких зіллях розбиралися, — обволікається повагою дівоче обличчя (Стельмах, II, 1962, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 474.