ОБВІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., з ким і без додатка. Поєднати шлюбом за церковним обрядом. Піп вас обвінчає; Вибирайте старостів, Хай музика грає (Бор., Тв., 1967, 67); * Образно. Росте гармонія, зміцняється і плине, — І раптом піснею прорвалася вона Про того вояка, що дальня чужина Його з могилою у полі обвінчала (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1927, 322); Одягнула нам війна польові шинелі, обвінчала нас вона під вінком шрапнелі (Швець, Неспок. літо, 1959, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 473.