ОБВІ́ТРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБВІ́ТРИТИ, рю, риш, док., перех. Обдувати вітром, свіжим повітрям; обвівати, овівати. Прохолода обвітрює скроні; // безос. Викликати пересихання, шерхлість і т. ін. шкіри відкритих частин тіла (про вітер). [Надежда:] Хоч хусткою зав’яжи [підборіддя], а то обвітрить тебе в дорозі… (Кроп., III, 1959, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 473.