ОБГО́РНЕНИЙ, ОБГО́РНУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обгорну́ти. На руках несе [жінка] малу дитину, Обгорнену в подерту сірячину (Л. Укр., І, 1951, 30); Шпак несе обгорнуту в сіре полотно картину (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 34); Пішов собі [Ничипір] вулицею, лишивши Бабенка на мосту, обгорнутому вологими сутінками (Руд., Остання шабля, 1959, 198); Канушевич, обгорнутий незрозумілим страхом, кинувся бігти (Коцюба, Нові береги, 1959, 173); На городі.. цвіла молода картопля, добре прополота і обгорнена вже двічі (Шиян, Переможці, 1950, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 478.