ОБГОРТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОБГОРНУ́ТИСЯ, горну́ся, го́рнешся, док., чим, у що.
1. Надягати, одягати що-небудь, обвиваючи, обводячи кругом себе. Одягаються [пани] у легкі дорогі шовки у літі, а як зима — беруть на себе м’якенькі оксамити, обгортаються теплими кунами та бобрами (Вовчок, І, 1955, 380); Малуша.. швидко одягла чисту вишивану сорочку, обгорнулась плахтиною, завила пояс (Скл., Святослав, 1959, 75); Попрощавшись, вона обгорнулася картатою хусткою, заховала під неї руки і поспіхом вийшла за ворота (Ткач, Арена, 1960, 10); * Образно. — Широко ти [Україно], неосяжно розкинулася, мальовниче обгорнулася гаями, причепурилася рясними ланами (Стар., Облога.., 1961, 70); // Закутуватися в що-небудь (від холоду і т. ін.); обкутуватися. — Як мені живеться — питаєш? — промовив він, присуваючись ближче до Петра й обгортаючись од холоду в свій полотняний бушлатик (Вас., І, 1959, 74); * У порівн. Тим часом сонце сіло і степ мов темною пеленою обгорнувся (Морд., І, 1958, 104).
2. тільки 3 ос., перен. Щільно, густо обволікатися, затягуватися (димом, туманом і т. ін.). Сонце.. випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками (Коцюб., І, 1955, 50); Танки вже біля самих хат. Ще один з них обгортається димом і спиняється (Багмут, Записки.., 1961, 119).
◊ Душа́ (се́рце) обгорта́ється (обгорну́лася і т. ін.) ту́гою (су́мом, запе́клістю і т. ін.) — хтось переймається почуттям туги, суму і т. ін. Цілий вечір вертіла [Настя] неслухняними пальцями веретено, і душа обгорталася запеклістю (Речм., Весн. грози, 1961, 75).
3. Обкладатися чим-небудь сипким. Обгорнувся піском.
4. тільки недок. Пас. до обгорта́ти 1, 5. На талії плахта обгортається вузькою кольоровою крайкою З — 4 см завширшки, тканою з вовни (Збірник укр. нар. танців, 1957, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 479.