ОБЕЗГЛА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБЕЗГЛА́ВИТИ, влю, виш; мн. обезгла́влять; док., перех., книжн.
1. Те саме, що обезголо́влювати.
2. переч. Позбавляти керівництва. Він.. повторив, що тепер повести народ на збройну боротьбу — значить обезглавити клас, погубивши найкращі сили (Вільде, Сестри.., 1958, 224); — Що ти, Василю Степановичу, в таку гарячу пору хочеш колгосп обезглавити! В постіль злягти! (Цюпа, Назустріч.., 1958, 354).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 486.