ОБЕЗДО́ЛЕНИЙ, а, е. Позбавлений найнеобхіднішого, найдорожчого; знедолений, нещасливий. Голоту Йвана Люд обездолений стрічав: То ж він до Разіна Степана Братерську руку простягав (Рильський, II, 1946, 53); Без кінця нема нічого На обездоленій землі: Не стало серця дорогого, Сподія [надія] змеркла в темній млі (Щог., Поезії, 1958, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 486.