ОБЕЗЗБРО́ЄНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обеззбро́їти. Загони Берзина і Ремньова були обеззброєні (Скл., Легенд. начдив, 1957, 27); Хлопець дивився на неї, почуваючи себе обеззброєним її ласкавими словами (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 406); "Бурчій", обеззброєний цифрами Гавриша і його молодечим запалом, мовчав (Коцюба, Нові береги, 1959, 207); // у знач. прикм. До Богуна підвели десяток спішених і обеззброєних уланів (Кач., II, 1958, 457); Вона.. скорчила таку смішну міну, що Лариса, яка вже готова була розсердитись, одразу ж виявилась обеззброєною (Руд., Остання шабля, 1959, 32); // обеззбро́єно, безос. присудк. сл. Було обеззброєно варту переяславського концтабору і випущено на волю майже половину приречених на смерть в’язнів (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 486.