ОБЕЗКРО́ВЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до обезкро́вити.
2. у знач. прикм. Позбавлений природного рум’янцю; блідий. На її обезкровленому обличчі проходить тінь надії (Стельмах, II, 1962, 291); * Образно. З-за лісу виходить обезкровлений місяць, ніби викупаний в холодній росі (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 125).
3. у знач. прикм., перен., військ. Знесилений втратами особового складу. Лівий фланг захищав один поріділий обезкровлений взвод (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 487.