ОБЕЗСЛА́ВЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обезсла́вити; // обезсла́влено, безос. присудк. сл. А тут, усе є… й добро зосталося, й сам зостався… То що з того, що зостався?.. Коли твою честь украдено… душу твою обезславлено (Мирний, І, 1949, 386).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 488.