ОБИВА́ТЕЛЬ, я, ч.
1. Людина, позбавлена широких суспільних поглядів, що живе дрібними, міщанськими інтересами; міщанин. Мені хотілось цим грубим словом ударить читача, підчеркнути [підкреслити] всю гидоту психічної реакції обивателя після хвильового підйому (Коцюб., III, 1956, 371); [Івась:] Та невже ж таки той карбованець стане нам на дорозі? Невже ми, наче якісь обивателі, будемо робити з нього культ… божество? (Мур., Радісний берег, 1961, 15).
2. заст. Постійний мешканець якої-небудь місцевості, населеного пункту і т. ін. — Я, Галочка, дочка обивателя, Олексія Таранця, нагадую Семенові Івановичу, що він благородний, пан. (Кв.-Осн., II, 1965, 337); Здивований обиватель протирав очі, бачачи на вивісці знайомої крамниці замість рум’яних паляниць — лаковані чоботи (Кол., Терен.., 1959, 34).
3. зах. Поміщик. Познайомився з ними якийсь Киселевський, не першої вже молодості дрібний обиватель з Синицької округи (Фр., VI, 1951, 235).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 499.