ОБИ́ДНО, рідко. Присл. до оби́дний. Тобі ж, Зевес, скажи, не стидно. Що пред тобою дрянь і прах Базіка о богах обидно..? (Котл., І, 1952, 245); // у знач. присудк. сл. Іванові з Максимом було трохи обидно, що запросини їхні були безуспішні (Смолич, Мир.., 1958, 39); На дорозі зостався один тільки Василько. Йому враз стало обидно, що всі його покинули (Панч, Гарні хлопці, 1959, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 500.