ОБИ́ДЧИК, а, ч., рідко. Те саме, що кри́вдник. — Та й обидчик же ти який, — боже! — хитаючи головою, гомоніла Зайчиха. — Хіба ж так з сестриці можна знущатись (Мирний, IV, 1955, 103); Вони.. добре розуміли, що коли реєстровий козак біжить на Низ, за пороги, то вже не задля того, щоб забути про своїх обидчиків (Панч, Гомон. Україна, 1954, 221).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 500.