ОБИ́ТЕЛЬ, і, ж.
1. Те саме, що монасти́р. [Матушка гуменя:] Мені здається, що гріх нам буде гонити її від своєї обителі (Мирний, V, 1955, 73); Монастир був бідний, і жили в ньому самі діди. Раз на місяць сюди привозили продуктів знизу, з філій цієї святої обителі (Ю. Янов., II, 1958, 102).
2. заст., поет. Місце перебування, мешкання і т. ін. кого-небудь. О Львове, обитель лева! Пророком народ твій був. Він силу твою сталеву Ще з давніх-давен відчув (Забашта, Вибр., 1958, 90).
Ти́ха оби́тель — про місце, що дає можливість тихо, спокійно жити, працювати і т. ін. Він.., безтямно закоханий в ліси і в книги, молодий аспірант, якому пророчили тиху наукову обитель, — він, уявіть собі, вулкан! (Жур., Вечір.., 1958, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 501.