ОБКО́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБКОПА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Скопувати землю навколо чого-небудь. Оленчук навчив офіцера, як обрізати кущі, як обкопувати (Гончар, II, 1959, 58); Обережно, мов на живій істоті, перев’язувала [Надія] рану своєї тополі.. Потім дбайливо обкопала дерево (Баш, Надія, 1960, 225).
2. Оточувати, обводити (ровом, насипом і т. ін.). Кагати і траншеї обкопують рівчаками для стікання води (Колг. Укр., 9, 1956, 42); Діждали весни, — город обкопала [Мотря], скопала, засадила (Мирний, II, 1954, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 514.