ОБКУ́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обкури́ти. Поколупаний циферблат, обкурений димом, Був схожий на рябе засмагле обличчя (Перв., І, 1958, 73); Обкурений снігом… поїзд повільно підійшов до перону роз’їзду (Ле, Опов. та нариси, 1950, 157); // у знач. прикм. Із обкурених цегляних димарів у порцелянове небо підіймався дим (Тют., Вир, 1964, 414).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 516.