ОБКУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обку́ти. За якісь півгодини машталір зупинився коло старенької обкутої залізом брами (М. Ол., Леся, 1960, 164); * Образно. Крізь хвищу вже видно Кремлівську стіну І вежу, жовтавим камінням обкуту (Бажан, Роки, 1957, 248); // обку́то, безос. присудк. сл. — Та що ж із ними сталося? — А те, — відповів Хома, .. відсуваючись від металевої шини, якою було обкуто колесо, — .. що спалило їх на вугіллячко (Тют., Вир, 1964, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 516.