ОБКУ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБКУ́ТАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. чим, у що. Покривати щось кругом, з усіх боків, щільно огортаючи, обвиваючи чим-небудь; обмотувати. Незнакомий пан в задумі розглядав вірьовку; далі обкутує нею себе.., натужується й перериває (Вас., III, 1960, 395); Однієї ночі в’язні з хустського табору розібрали огорожу на центральному плаці, .. поставили схожу на ешафот трибуну, сам пам’ятник обкутали брезентом (Скл., Карпати, II, 1954, 6).
2. перен. Густо покривати з усіх боків, оточувати (про туман, дим і т. ін.); оповивати, обволікати. Біла імла впала потроху на супротилежні київські гори й обкутала верхи церков та дзвіниць на горах (Н.-Лев., IV, 1956, 259); Темрява охопила її всю, обкутала її, налилась в очі, в легені, ..наповнила кожну цяточку її тіла (Мик., II, 1957, 388); Густий дим обкутав одразу башту (Шиян, Партиз. край, 1946, 68).
3. перен. Повністю оволодівати ким-небудь; охоплювати (про почуття, спогади і т. ін.). Дрімота, наче теплий халат, обкутує Казімі (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 230); Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його (Стельмах, II, 1962, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 516.