ОБЛА́ВА, и, ж.
1. мисл. Полювання, при якому оточується місце, де перебуває звір. Вранці виїхали комісари до козацького табору з Яном Жолкєвським на чолі, а інші улаштували облаву на ведмедів (Тулуб, Людолови, II, 1957, 224); Допоміжним засобом існування було полювання на велику дичину, яку ловили, влаштовуючи облави (Іст. СРСР, І, 1956, 73); // Ланцюг загоничів, які оточують звіра. Вовки прорвали облаву.
2. Оточення місця, де перебувають або можуть перебувати переслідувані особи, з метою їх затримання, арешту. Всі дороги будуть обставлені, а завтра, може, й облаву зроблять по лісах (Фр., II, 1950, 162); Кінні козаки робили облави і вже кількох дезертирів упіймали (Донч., III, 1956, 123); // Особи, які беруть участь в оточенні, затриманні кого-небудь. — В озерах лежиш під водою, в роті тримаєш очеретину й дихаєш крізь очеретину, аж доки пройде поблизу облава (Ю. Янов., І, 1954, 278); Облава йшла на зближення, пострілів не було (Тют., Вир, 1964, 535).
3. діал. Натовп.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 516.