ОБЛА́ТАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до облата́ти. Одні [лісоруби], в чорних сукняних безрукавках, виглядали ще сяк-так, а інші, у купованих піджаках, були облатані, як старці (Вільде, Повнол. діти, 1960, 373).
2. у знач. прикм. Одягнений у полатаний одяг. Не через два, не три літа, Не через чотири Вернувся наш запорожець Як та хиря, хиря, Обідраний, облатаний, Калікою в хату (Шевч., II, 1953, 148); Облатаний, вицвілий на сонці вокаліст був підданий короткому допитові (Гончар, Таврія, 1952, 372).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 520.