ОБЛА́ТКА, и, ж.
1. Оболонка із желатину або крохмального тіста, якою покривають дозу порошкових ліків для внутрішнього вживання. З ранку до вечора сидів він у своїй лабораторії, готував у скляночках різні гіркі й солодкі мікстури, важив на аптекарських тендітних терезах білі порошки, засипав їх у облатки (Ів., Вел. очі, 1956, 31); // розм. Те саме, що табле́тка. Облатка стрептоміцину; Облатка хіни.
2. заст. Кружальце із намазаного клеєм паперу або клейкої речовини, що використовувалося для запечатування листів, склеювання паперу. [Шалімов:] Розпечатай, розпечатай… (Розриває нервово облатку. Читає) (Коч., II, 1956, 16).
3. Тоненький коржик із прісного тіста для причастя у католиків та протестантів. В пориві релігійного екстазу повторював [Михайлик] за ним латинський символ віри і.. приймає з його рук облатку сакраменту… (Тулуб, Людолови, І, 1957, 354).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 520.