ОБЛА́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБЛАТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Нашивати латки на чомусь кругом, по всій поверхні. Мати все кляли [пальтечко] та ніяк не могли його облатати (Мик., Кадильниця, 1959, 4); // Повністю латати що-небудь. Хлопчика стріла зовсім нерідна й не їхня тітка, повела до себе додому й нагодувала. Увечері змила голову й облатала, що могла (Ю. Янов., II, 1954, 11).
2. розм. Латати кому-небудь все, що потрібно. Жінки підгодовують [полонених], облатують (Гончар, Циклон, 1970, 50); Нема кому ні обіпрати, ні облатати: треба женитися (Номис, 1864, № 8845); Заплаче Катруся, обмиє, облатає, нагодує [Тараса], та так, щоб свекруха не знала (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 32).
◊ Облата́ти бо́ки кому — дуже побити кого-небудь. Мене виганяють, києм боки облатають (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 520.