ОБЛАЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОБЛАЧИ́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док., заст.
1. уроч., ірон. Одягати на себе що-небудь; одягатися, наряджатися. Снилися [Сеспелеві] оптимістичні.. сни. То він кидався у відчайдушні штикові атаки, то.., відчувши в собі силу неймовірну, облачався у старовинні богатирські лати (Збан., Сеспель, 1961, 216); Платон Зубов зустрів військового суддю люб’язно, хоч і не потрудився облачитися як слід, а прийняв гостя просто в негліже (Добр., Очак. розмир, 1965, 415).
2. Надівати на себе церковний одяг для відправлення служби (про служителя культу). Зграйка спасенниць вже чекала [попа] біля церковних дверей,.. і отець Януарій, облачаючись до богослуження, на всяк випадок спитав Ілька: — Скільки зібрав, небоже [грошей]? (Мельн., До раю.., 1961, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 520.