ОБЛО́ЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обложи́ти. На постелі лежала їх мама, обложена зеленими вербовими галузками (Стеф., І, 1949, 143); В кутку біля дверей стояла обложена зеленими кахлями піч (Панч, Гомон. Україна, 1954, 83); Над головою мутне, обложене хмарами осіннє небо (Грим., Кавалер.., 1955, 148); Битва, що вже помалу відкочувалась від воріт Долини, нараз позадкувала до стін обложеного міста (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 387); Узяв [парубок] найкращу кожушанку, синім сукном криту та ще й сивим смушком обложену (Укр.. казки, 1951, 305); Мар’янці купили гарну кужілку, обложену цінню (П. Куліш, Вибр., 1969, 291); // у знач. ім. обло́жені, них, мн. Ті, що перебувають в облозі; обложенці. Обложені боронилися сніговими брилами, зштовхували нападників з схилів (Мушк., Чорний хліб, 1960, 138); // обло́жено, безос. присудк. сл. — В Лучівню не пробитися. Долину з усіх боків обложено (Літ. Укр., 2.IX 1969, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 529.