ОБЛУ́ПЛЮВАТИСЯ, юється, недок., ОБЛУПИ́ТИСЯ, лу́питься; мн. облу́пляться; док.
1. Втрачати повністю або частково верхній шар, покриття, оболонку і т. ін. кругом, по всій поверхні; обдиратися, облущуватися. Була поруч з кошарою й хата чабанська, вона теж облупилась (Гончар, Тронка, 1963, 301); // Відпадати, осипатися частинками, шматками. Замазка, покладена на скло в теплу суху погоду, добре засихає, не відстає і не облуплюється (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 33); Фарба на гратах давно облупилась, облізла (Донч., V, 1957, 538); // Облущуватися під дією сонця, вітру і т. ін. (про шкіру людини). Анжела витягла дзеркальце,.. припудрила ніс, який трохи облупився від сонця (Чаб., Балкан, весна, 1960, 266).
2. тільки недок. Пас. до облу́плювати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 531.