ОБМЕРЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБМЕ́РЗТИ і ОБМЕ́РЗНУТИ, ну, неш, док.
1. Покриватися зверху, з країв кригою, інеєм. Кораблі обмерзають кригою, збільшується опір, вони втрачають швидкість (Кучер, Чорноморці, 1956, 403); Літак обмерзав з небаченою швидкістю. Крила стали вкриватися горбастим шаром молочно-білого льоду (Веч. Київ, 17.VI 1957, 4); В горах зима забитна, а він у холод, в лиху годину, увесь обмерзне.., — їде до роботи в ліс (Чорн., Визволення, 1949, 13); * Образно. Очі Івана блиснули двома краплинками непевної надії, яка не раз то охоплювала його теплою повінню, то кригою обмерзала навколо серця (Стельмах, І, 1962, 21).
2. розм., рідко. Дуже мерзнути; клякнути, дубіти на морозі. Як прийде марець, то обмерзне старцю палець (Номис, 1864, № 413).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 537.