ОБМОВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ОБМО́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. обмовляться; док.
1. про що, із спол. що і без додатка. Ненароком висловлювати те, чого не слід; проговорюватися. [Олеся:] Що ж це таке? Так тому правда, про віщо мама.. не раз обмовлялась? (Кроп., II, 1958, 292); Настечка одразу спаленіла: хіба ж не знає вона, що тітка Докія ні-ні та й обмовляться, що вони хотіли б мати отаку проворну невістку (Стельмах, II, 1962, 131); — Ніколи письменник у товаристві свого співбрата по перу не обмовиться, не викаже свого сюжету (Донч., VI, 1957, 619); // Помилково вживати слово або фразу замість інших, потрібних.
2. Вносити додатковим зауваженням, застереженням ясність, виправлення у попереднє висловлювання; додатково роз’яснювати що-небудь. Одначе мушу обмовитися: я прийшов сюди не як ворог і я нікому не хотів би заподіяти зла (Гончар, Таврія.., 1957, 341).
3. тільки недок. Пас. до обмовля́ти.
◊ Не обмо́витися ні (й, і, жо́дним і т.ін.) сло́вом — нічого не сказати, промовчати. Ковальчук.. лишився таким же простим і скромним, як і був, і тому ні словом не обмовився про свої успіхи (Гур., Новели, 1951, 60); Про свій "сон" хлопець не обмовився й словом (Вол., Місячне срібло, 1961, 137); Вона цікавилась всіма подіями в Кленах, але жодним словом не обмовилась про Василя Герберу (Скл., Карпати, 1954, 170); Обмовля́тися (обмо́витися) сло́вом (слова́ми) — говорити, перемовлятися з ким-небудь; казати щось. Обмовлявся [Гаврило] двома-трьома словами і, похмурий, неговіркий, ішов на свій перелаз (Тют., Вир, 1964, 430).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 542.