ОБНІ́ЖОК, жка, ч.
1. Вузька неорана смуга землі між ланами, городами і т. ін. Швидше жніть до обніжка, то буде пирогів діжка (Укр.. присл.., 1955, 97); Семен дійшов до обніжка. Він витяг плуга і перекинув його набік (Коцюб., І, 1955, 111); — По степу, де не орано, чи на обніжках — півники (Коз., Гарячі руки, 1960, 40).
2. розм. Перекладка, поперечка між ніжками стола або стільця.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 545.