ОБО́ЖНЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБО́ЖНИТИ, ню, ниш, док., перех.
1. Надавати кому-, чому-небудь рис, властивостей надприродної сили. Обожнювати явища природи.
2. перен. Дуже поважати, любити кого-небудь; надмірно захоплюватися кимсь. Панянка, що її Костенко обожнює особливо за її інститутську невинність, через тиждень після вінчання починає потайний роман з офіцером артилерії (Фр., XVI, 1955, 123); Батьки обожнювали свого сина. Варто йому було тільки на щось натякнути, як воно вже було до послуг Кесаря (Збан., Курил. о-ви, 1963, 25); // З благоговінням ставитися до чого-небудь; свято шанувати щось. Любив і вмів [чоловік] зодягатися, дотримувався правил чемності.. і непомірно шанував, просто обожнював своє звання інженера-металурга (Ле, В снопі.., 1960, 87); Введення Пушкіним у поетичний стиль слів і словосполучень із просторічного мовного потоку.. викликало бурю невдоволення і протесту в колах, які обожнювали "вишуканий стиль" (Талант.., 1958, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 549.