ОБПАДА́ТИ1, а́є, недок., ОБПА́СТИ, аде́, док. Те саме, що опада́ти1. Все перед тобою в’яло й умирало: Сонцем не пригріте листя обпадало (Щог., Поезії, 1958, 215); Над будинком тоскно обпадало кленове листя (Мик., II, 1957, 206); І в бідну хату раз я заблукав; стареньку стріху мох укрив зелений, .. обпала глина з понадгнилих стін, крізь шпари вітер провівав студений (Фр., XIII, 1954, 52).
ОБПАДА́ТИ2, а́є, недок., ОБПА́СТИ, аде́, док., перех. і без додатка, рідко. Те саме, що опада́ти2. Собаки обпали робітників, сікалися до ніг та піднімали страшенний галас на ціле село (Коцюб., І, 1955, 205); Авжеж, хай прибуде з своїм продзагоном Максим в Крутоярівку певного дня. А Струк обпаде уночі його сонним — І з цього широке почне повстання (Перв., II, 1958, 377).
◊ Обпа́сти мо́крим рядно́м див. рядно́.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 553.