ОБРАХО́ВУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ОБРАХУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док.
1. на чому, рідко з чим. Помилятися при підрахунку; неправильно підраховувати на шкоду собі. Одної п’ятниці він, видно, обрахувався з касою (Фр., IV, 1950, 10); Цифри до плану він вводив з пересторогою, щоб, боронь боже, на чомусь не обрахуватись (Оров., Зел. повінь, 1961, 46).
2. з ким, рідко. Те саме, що розрахо́вуватися. — Ну, годі, годі, не журіться, — почав батюшка.. — Чи ви вже справді думаєте, що я такий жила? Ось приходьте сього вечора, то ми з вами обрахуємось, а завтра й поїдете (Л. Укр., III, 1952, 575); Коли ж хотіла [мати] взяти від неї гроші і йти до пані обрахуватися, Гінда сказала, що вона сама піде до пані і з нею обрахується (Кобр., Вибр., 1954, 73).
3. тільки недок. Пас. до обрахо́вувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 563.