ОБРЕ́ЗКЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до обре́зкнути. Всі вони [подружки] свіженькі, рум’яненькі.., зграбненькі, .. а вона спотворена передродовими плямами, обрезкла, неповоротка (Вільде, Сестри.., 1958, 103); Сам [Кабашний] досліджує життя на причілку, насуплений, обрезклий (Гончар, Таврія, 1952, 36); // у знач. прикм. Лице господаря віддзеркалювало багато страждань.. Воно стало обрезкле, повне (Гжицький, Вел. надії, 1963, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 563.