ОБРИДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБРИ́ДНУТИ, ну, неш, док. Ставати неприємним, нудним від одноманітності, повторення і т. ін.; набридати. Марусі ставало нудно.. І навіть гори, теплими синіми хвилями купані, обридали (Хотк., II, 1966, 58); Виє вітер, довго виє, навіть слухать обрида (Сим., Земне тяжіння, 1964, 71); Всякому обридне два місяці з хворою возитися (Л. Янов., І, 1959, 55); // Ставати противним, осоружним. Вона обридла йому гірше печеної редьки (Н.-Лев., IV, 1956, 229); Різниця в поглядах та в смаках довела, врешті, до того, що вони обридли одно одному і мусили розійтись (Коцюб., II, 1955, 135); [Анна:] Обрид він [чоловік] мені. Лучче б був гнив собі у криміналі (Фр., IX, 1952, 130); // безос. Очам видно, та ногам обридло (Укр.. присл.., 1955, 199); Плив-плив [Еней], що аж обридло, І море так йому огидло, Що бісом на його дививсь (Котл., І, 1952, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 565.