ОБРО́СЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до обрости́. Вони надибали степову криничку, джерело, що ледве сльозило й виповняло природну западинку, оброслу травою (Коцюб., І, 1955, 342); Раз, ідучи лісом, здибав [доктор] діда, зовсім голого, оброслого волоссям з ніг до голови (Фр., IV, 1950, 195); Щербина, сяючи рудим оброслим видом, теж починає говорити (Стельмах, І, 1962, 362); Радянський офіцер уважно перечитав цей увесь оброслий додатками паспорт (Ю. Янов., II, 1954, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 570.