ОБРУ́Б, у, ч.
1. Місце, по якому відрубано, відтято шматок чого-небудь.
2. заст. Ділянка землі. Моя земля в однім обрубі (Сл. Гр.).
3. діал. Межа. Скоро ми ввійшли в обруб міста (Фр., III, 1950, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 571.