ОБРУ́ШУВАТИ, ую, уєш і рідко ОБРУША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБРУ́ШИТИ, шу, шиш, док., перех.
1. Спричиняти зсуви, обвал; обвалювати, руйнувати. [Онука:] Чого, дідусю, вони [мавки] сюди бігають? [Дід:] Гору обрушувать, гидить (Вас., Незібр. тв., 1941, 144); Ти нам чисто всю хату обрушив (Сл. Гр.); Ми візьмемося за линву всім народом і обрушимо уламок [димаря] додолу (Вол., Наддн. висоти, 1953, 18).
2. Одночасно спрямовувати, скидати щось на кого-, що-небудь у великій кількості, великою масою. Ротні міномети.. з виском та кувіканням обрушували вогонь на злощасний рубіж (Смолич, Мир.., 1958, 152); Незважаючи на те, що німці обрушують на місто і на позиції його захисників зливу бомб і снарядів, нема жодних ознак послаблення духу моряків і червоноармійців (Кучер, Чорноморці, 1956, 478); // перен. Покладати, звалювати на кого-небудь весь тягар чогось (турбот, злигоднів і т. ін.). Капіталізм періодично обрушує на маси лиха, страждання та страхіття криз і воєн, породжуваних загостренням його суперечностей (До 40-річчя Вел. Жовтн. соц. рев., 1957, 7).
3. перен. Навально спрямовувати щось (сили, удар і т. ін.) на кого-, що-небудь, проти кого-, чого-небудь. Гітлер в те літо всі сили свої Обрушив на нас, щоб ударом з-за Волги Узяти Москву! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 137); // Спрямовувати на кого-, що-небудь усю силу негативних почуттів (гніву, ненависті і т. ін.). [Микита:] Вже відняв Великий князь посадництво у нього, На Ульфа він страшну обрушив лють (Коч., П’єси, 1951, 51); Брате мій воїне, ненавидь ворога! Обруш на його злочинну голову всю свою пристрасть (Довж., III, 1960, 47).
4. діал. Сердити, гнівити. Ся догадка гірш усього обрушила садівника (Фр., VII, 1951, 170).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 573.