ОБТЕ́САНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обтеса́ти. Майстри обтісували дерево, інші в обтесаних уже стовпках довбали діри (Фр., VI, 1951, 108); Цюк, цюк! — і в руках дівчини лишалася обтесана на клин цеглина (Вол., Наддн. висоти, 1953, 23); * Образно. Його грубо обтесане обличчя лише до половини задичавлене волоссям (Стельмах, II, 1962, 109); Левенсон — це пом’якшений, трохи обтесаний тип дівчини-партизанки з тифозної теплушки, перенесений в обстановку нашого часу (Донч., II, 1956, 298).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 589.