ОБТИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБТЯ́ТИ, обітну́, обітне́ш, док., перех.
1. Підрізаючи, надрізаючи з країв, укорочувати, зменшувати що-небудь. Як обтинають крильця пташечкам, щоб вони не позалітали, так і її, небогу, приборкали, однявши од неї власну волю (Стор., І, 1957, 368); Я не цілуватиму тих рож,.. навіть не поставлю їх у вазу, .. не обтинатиму їм щодня кінчиків, щоб продовжити їхнє життя (Вільде, Троянди.., 1961, 49); Хазяйновита, але скупа, вона втинала одежу, як тільки можна було обтяти. Вузька запаска влипла кругом її стану (Н.-Лев., II, 1956, 374).
2. перен. Обмежувати, скорочувати що-небудь (розмір, обсяг, розмах і т. ін.). Присутність.. Семена дещо стримувала його, обтинала йому ініціативу (Сміл., Зустрічі, 1936, 51); Не обійшлось без шкоди — цензура викинула листи Кулішеві, обтяла його життєпис (Коцюб., III, 1956, 231).
3. Повністю зріза́ти що-небудь; обріза́ти. Коли б хто міг ті кучері обтяти (Л. Укр., І, 1951, 335).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 590.