ОБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБУ́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех., розм., рідко. Те саме, що взува́ти. Василько промовив: — Я вставати хочу! Галя почала його вдягати, обувати чоботи (Гр., І, 1963, 277); Он глянь, — у тім раї, що ти покидаєш, Латану свитину з каліки знімають, З шкурою знімають, бо нічим обуть Княжат недорослих (Шевч., І, 1963, 239); Як найдешевших своїх наймитів, одягла і обула їх [греків] Антанта, послала на глум і на злочин (Гончар, II, 1959, 65).
◊ Обу́ти у ла́пті (постоли́), заст. — довести кого-небудь до злиднів, розорити. Гулі не одного в лапті обули (Номис, 1864, № 12559); У ду́рні обу́ти — одурити кого-небудь, поставити в смішне становище.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 596.