ОБУ́РЕННЯ, я, с. Сильне невдоволення, роздратування. Дивне почуття обхопило Остапові груди: замість радості — сильне обурення стрепенуло його істоту (Коцюб., І, 1955, 356); Молодий суддя відкинув пропозицію з обуренням, підкупство бридило його гірш усього (Кобр., Вибр., 1954, 36); Малий і червоний, як буряк, Культишка щохвилини плювався, виявляючи останній ступінь обурення (Мик., II, 1957, 528).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 597.