ОБХІДНИ́Й, а́, е́.
1. Яким обходять, об’їжджають що-небудь; кружний. Здається, немов я йду до них якоюсь безмірно крутою та обхідною дорогою (Фр., VIII, 1952, 359); Вирушив у путь і патріарх, але, проїхавши дві милі у напрямі Кам’янця, пересів з золоченого ридвана у чорний і обхідними шляхами повернувся до Києва (Тулуб, Людолови, II, 1957, 390).
◊ Обхідни́й шлях — шлях, який веде до мети не безпосередньо, а через розв’язання ряду інших завдань. — Сашо, запиши: дикий мигдаль з персиком не схрещується.. Пошукаємо обхідних шляхів (Довж., І, 1958, 420); Спроби розв’язати задачу про троє тіл приваблюють багатьох. Ніхто не знав прямого шляху, тому знайшли безліч обхідних (Знання.., 4, 1966, 11).
2. спец. Те саме, що обвідни́й. Обхідний арик на Кампир-Раватському узгір’ї давно закінчили (Ле, Міжгір’я, 1953, 244); Утворює [поріг] водопад і тому потребує шлюзування або спорудження обхідного каналу (Видатні вітч. географи.., 1954, 101).
3. військ. Стос. до обходу, оточення ворога. [Сергєєв:] Товариші, війська нашого фронту, в результаті навальної атаки піхоти і вмілого обхідного маневру бронетанкових з’єднань, оволоділи містом Житомиром (Дмит., Драм. тв., 1958, 168); Іще згадають воріженьки Навальність щорсівських атак І обхідний удар Боженка! (Шер., Дорога.., 1957, 129).
4. Пов’язаний з обходом, відвідуванням певних людей або місць. Свій перший обхідний маршрут я почала, зрозуміло, з класу, де ми провчилися останній рік (Гур., Осок. друзі, 1946, 44).
Обхідни́й листо́к — документ, на якому при розрахунку з особою, яка залишає роботу, засвідчується, що за нею немає заборгованості (у господарських органах підприємства, бібліотеці і т. ін.). — Ходжу з обхідним листком, виявляється, його в нас всюди "бігунком" називають, я й не знав ніколи раніше (Собко, Срібний корабель, 1961, 201).
5. у знач. ім. обхідни́й, но́го, ч., рідко. Те саме, що обхі́дник. В Кедрича був знайомий лісник, який обіцяв узяти його на осінь обхідним (Козл., Ю. Крук, 1957, 403).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 599.