О́БЧАС, О́БЦАС, а, ч., діал. Каблук. Давид, тупцюючи, з жалем і насмішкою дивиться на своє розтоптане взуття, а потім так б’є обчасами в долівку, що здригається вся комірчина (Стельмах, І, 1962, 100); Міліціонер приклав руку до козирка, клацнув обчасами (Зар., Світло, 1961, 44); Ступаючи лиш писками чобіт, підоймав [підіймав Микола] обцас як міг угору (Март., Тв., 1954, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 602.